Перлини Малинівської громади
У нашій громаді мешкає багато по–справжньому талановитих людей про яких хочеться писати.
Дітей, їх особисту гідність і їх потреби треба так само шанувати, як і дорослих, і тільки поводячись з ними лагідно, щиро, розумно, як з рівними входячи в їх спосіб думання можна виховати чесних, щирих, правдолюбивих і справді вільних людей, - в цьому переконана героїня нашого посту директорка Мосьпанівського ліцею Валентина Киценко.
Валентина Іванівна народилась у с. Мартове.
Тут закінчила школу. Класна керівниця нашої героїні Ганна Бирка, яка викладала хімію, надихнула тоді ще зовсім юну Валентину стати вчителем. Адже вона так вдало могла заволодіти увагою учнів, цікаво подавати свій предмет.
«Її всі дуже поважали та прислухались до неї», - згадує Валентина Киценко.
- А ще у моєї найліпшої подруги батьки були вчителями, тож зовсім не дивно, що ми з нею грались у школу, уявляли себе педагогами. Мабуть, і це зіграло свою роль у виборі моєї подальшої професії.
Одразу після закінчення Педагогічного інституту ім. Г. Сковороди (нині Університет) в 1981 року її направили працювати у с. Мосьпанове.
- Мосьпанове стало для мене не тільки місцем роботи, а й рідним селом. В Мосьпанівському ліцеї я працювала вчителем російської мови і літератури, була заступником з виховної роботи, заступником з навчально–виховної роботи. Директором я стала в 2006 року. Тож з того часу я не тільки очолюю ліцей, а ще й викладаю зарубіжну літературу.
Я перший викладач у родині. А ось лідерські якості, впевнена, що я успадкувала від батьків, мама працювала секретарем директора радгоспа, а тато був юристом та головою с. Мартове. Він умів приймати рішення та нести відповідальність за них. Саме у нього я навчилась справедливості. Цю рису характеру я вважаю найголовнішою у роботі з дітьми. У мене ніколи не було «любимчиків» я завжди до всіх дітей ставлюсь однаково. Я перш за все, бачу в кожному учневі особистість. І вважаю, що так повинен робити кожен викладач! Працювати директором, звичайно, справа відповідальна, але я люблю свою роботу.
А ще я дуже люблю пізнавати щось нове, моє хобі –подорожувати. Це так чудово знайомитись з культурами інших народів, поринати з головою у нові пригоди.
«У мене чудова родина: син та донька, а ще я багата бабуся, у мене аж четверо онуків. Тож освітній процес у мене ніколи не закінчується», - жартує Валентина Киценко.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
