Волонтер за покликом серця
Моя історія
Ми вирішили започаткувати нову рубрику «Моя історія» на нашій офіційній сторінці у ФБ та на сайті селищної ради.
Це будуть розповіді людей, які з першого дня війни роблять усе можливе аби наблизити нашу перемогу.
Волонтер за покликом серця
Молодий, завзятий, з теплим проникливим поглядом та сором’язливою посмішкою – саме такий наш герой, справжній волонтер за покликом серця Олександр Бойко.
Він народився в Малинівці, тож зовсім не дивно, що всі мешканці селища для нього добре знайомі.
«Коли прийшла біда до нашої країни і рідної домівки інших варіантів аніж допомагати за всяку ціну у мене та моїх рідних не було. Спочатку був шок, розгубленість, але треба було щось робити. Тож ми разом з моїм вітчимом Віктором Погорілим та молодшим братом Валентином Погорілим вирішили волонтерити. Тим більше водієм я вже працював давно, навіть колись довелося сісти за баранку спецтранспорту ДСНС.
Перший виїзд був на заправку MARSHAL за пальним, адже на початку війни його катастрофічно не вистачало. Люди в паніці заливали повні баки та виїздили з «гарячих» місцевостей.
А вже наступного дня після нашої поїздки, заправку знищили», - згадує Олександр.
Займаючись волонтерством Олександр відволікався від думок про війну, адже часу на роздуми майже не вистачало. В пріоритеті було виживання і допомога односельцям.
Олександр розповідає, що зараз у нього дуже багато знайомих волонтерів, але тоді часу на спілкування майже не було. Все необхідно було робити дуже швидко. Вантажити, розвозити та роздавати людям гуманітарку треба було кожен день. В будь – який момент міг початися обстріл тож необхідно було все зробити максимально оперативно.
Під час таких поїздок наш волонтер побував і на Салтівці.
- Від побаченого просто волосся ставало дибки. Здавалося, що це не реальність, а ніби кадри з якогось фільма про апокаліпсис. Але люди до всього звикають. З часом перестаєш звертати увагу на те, що відбувається навкруги адже зосереджуєшся на головному. Для волонтерів найцінніший вантаж – продукти, які мають вчасно бути доправлені до людей, адже це їх єдина надія на виживання. Ми розвозили продукти, разом з моїм вітчимом Віктором Погорілим по всій Малинівській громаді.
Про один з найстрашніших днів у їхній волонтерській діяльності нам розповів вітчим Олександра, Віктор Погорілий.
На території Малинівської промзони були розташовані тимчасові склади з гуманітарною допомогою. Вкотре хлопці поїхали завантажувати автівки продуктами для людей, як зненацька розпочався обстріл території біля заводу. Часу, щоб сховатися майже не було, тож чоловіки просто лягали на землю, закриваючи голову руками. Єдиним захистом тоді була молитва. На щастя, усі волонтери вціліли і навіть не отримали жодного поранення.
- Попри це ми всеодно не припинили волонтерити, адже розуміли, що люди вірять і чекають саме нашої допомоги. А ще неабиякої сили мені додає підтримка моїх близьких: мами, Інни Погорілої та дружини Юлії. Щоб не сталося, та як би мені не було важко вони завжди поруч, і я це відчуваю, навіть на відстані. З початку своєї волонтерської діяльності я зрозумів одну річ, що наші люди можуть витримати все, аби тільки була надія, а вона в нас є.
Ми віримо у перемогу. Я впевнений, що кожен з нас своєю щоденною працею наближає її!
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
