Міцний тандем
Моя історія
П’ятниця, а це означає, що настав час для чергової історії про людей, які під час війни допомагали мешканцям громади.
Міцний тандем
Знайомтеся – Ілля та Анастасія Пугачови, міцний тандем волонтерів.
- Пам’ятаю, як тепер, що саме мене підштовхнуло на волонтерство. Я їхав в місто по своїм справам та звернув увагу, що біля дороги продають бензин по 120 гривень за літр. Моєму обуренню просто не було меж. Зараз в країні війна, а деякі люди наживаються на біді! Я тоді зупинився і в досить жорсткій формі попросив його поїхати і більше не з’являтися тут. Але, розуміючи, що людям вкрай необхідне пальне почав шукати можливості транспортування бензину та дизелю для мешканців громади. Кожного дня я долав понад 60 км аби купити пальне за собівартістю на заправці та привезти у Малинівку - так розпочалося моє волонтерство.
Перші гуманітарні виїзди, з моїм помічником Миколою Воробйовим були ще у березні минулого року. Варто сказати, тоді йому не було і 17 років.
А ще, я разом з хлопцями, Миколою та Денисом, возив з Есхарівських теплиць свіжі огірки та яблука. Роздавали людям просто так, а дружина допомагала фасувати.
У кого тільки я тоді не просив допомоги, де її не шукав!
Пам’ятаю якось, після чергового прильоту по Харкову, а саме – по Роганському молокозаводу, ми у прямому сенсі збирали гуманітарку. Уявляєте, усе скрізь горить, а ми з хлопцями бігаємо складаємо продукцію і вантажимо у газельку. Потім ми привезли все це у спортзал, де я працював тренером і почали фасувати молочку.
«Дякувати Богові у нас завжди було багато охочих допомогти. Ми дуже вдячні за постійну підтримку нашим однодумцям: Анні Фендриковій, Андрію Долженко, Тетяні Стешиній. Адже самим нам було б важко впоратись з такою кількістю гуманітарки. Тоді завезли понад 4,5 тони молочки», - додає Анастасія.
«Дуже допомагав нам священик греко-католицького храму з м. Харкова. Всілякі консерви, продукти тривалого терміну зберігання, миючі засоби тощо, - ось лише невеликий перелік того, що тоді для наших мешканців передав отець Павло", говорить Ілля.
- Не можу не згадати одну з наших «найгарячіших» поїздок. Це сталося коли Мала Рогань ще була частково окупована. Нам подзвонили і повідомили, що необхідно терміново їхати на Салтівський район у м.Харків, де тоді був величезний склад гуманітарки, за черговою допомогою.
Поїхали ми тоді втрьох з моїми постійними помічниками, серед них був і наш Денис – герой цієї розповіді.
Отже, у нас спитали - скільки вантажити гуманітарки?
Ми відповіли - скільки не шкода. Мабуть, даремно так сказали...
Тоді у мою невеличку газельку завантажили майже 5 тон допомоги. Тільки уявіть, як моя «працьовита бджілка» одразу осіла. Але вивантажувати назад ми вже не стали і вирішили їхати коротким шляхом - через Рогань. Все було добре, поки ми не доїхали до Роганського масиву. Якраз тоді почався обстріл, і як на зло, моя машина просто зупинилася – закінчилося пальне. Я тоді згадав, що у мене десь лишилося небагато бензину, отже ми вирішили використати його, але все одно нічого не виходило - недокачував бензонасос. Тоді мій побратим Денис - волонтер за покликом серця, заліз під капот і механічно закачував бензин, так і доїхали. Обстріл був такий сильний, що автівку присипало землею.
Але головне, що всі лишилися цілі та неушкоджені, а гуманітарна доїхала до пункту призначення.
А взагалі під сильний обстріл ми з хлопцями потрапляли щонайменше 5 разів. До речі на початку війни, я продав свою машину і купив газель, щоб була можливість допомагати людям. Вивозив людей з окупованої території абсолютно безкоштовно. Коли мене просили про допомогу я просто не міг відмовити, адже мова йшла про порятунок.
Ми з дружиною перед війною купили будинок, потроху збирали на ремонт, але потім вирішили ці гроші використати на благодійність. Живемо зараз одним днем, далеко вперед не заглядаємо. Моя Настуська запропонувала мені зробити свято для дітей. Адже вони зараз перелякані, зневірені - їм так бракує позитивних емоцій. Тож ми самотужки влаштували їм спочатку свято до Дня Святого Миколая, а потім до дня захисту дітей. Свято зробили з аніматорами, надувними батутами та зі смаколиками для малечі.
Допомогали ми і військовим. Возили нашим «котикам» -ЗСУ продукти, а спочатку війни на блокпости доставляли домашню гарячу їжу. Тоді готували і ми, і мешканці громади - всі підтримували один одного.
Ми продовжуємо волонтерити і зараз, але трохи змінили ракурс. Наразі ми допомагаємо військовим, привозимо їм усе необхідне.
У найближчих планах поїхати у село Мосьпанове та Чкаловське аби влаштувати для дітей свято.
Приємно, що є і зворотній зв’язок. Пам’ятаю, як мені дуже були потрібні ліки, але я їх ніде не міг знайти. Тож тоді відгукнулося понад 150 людей, навіть дзвонили і пропонували допомогу друзі із-за кордону.
Як би мені не було складно, мене завжди підтримує моя дружина Анастасія і моє маленьке сонечко – донечка. Заради них я живу і готовий на все. А ще мені просто необхідно допомагати людям усім, чим я можу - в цьому сенс мого життя.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
