Моя історія
Моя історія
Ми продовжуємо публікувати історії людей, які з перших днів допомагали місцевим витримати найскладніший період – початок війни.
Людина для повноти свого життя повинна пережити бідність, кохання і війну.
О. Генрі.
Знайомтеся герої нашого сьогоднішнього допису - Григорій Дем’ян та Володимир Дорошев.
Володимир Дорошев працює у відділі освіти, культури, спорту та молоді водієм, а Григорій Дем'ян - робітником комплексного обслуговування приміщення Малинівського опорного ліцею № 1.
Григорію Іллічу скоро виповниться 60 років. Володимр Дорошев вже давно на пенсії. Але продовжує працювати. Він впевнений, що треба увесь час бути активним та корисним людям, адже в цьому сенс життя. Володимир Дорошев розповідає, що перше що він зробив, як дізнався що почалася війна – поїхав на територію мінскладів, вивозити своїх рідних. На щастя, діти вже встигли покинути небезпечну територію.
«Ми перевозили в шкільному автобусі, переселенів і військових. Скажу відверто, що жаху я не відчував. Не було часу думати про погане. Адже треба було постійно привозити найнеобхідніше. Мені складніше вдома сидіти в очікуванні, прислухатись до всього. Тому я з першого дня війни жодного дня не пропустив роботу», - говорить Володимир Дорошев.
«Не думав, що колись мені доведеться під обстрілами возити людям хліб, молоко, овочі. Але навіть це не так страшно, як вивозити людей з їхніх рідних домівок, які були знищені чи пошкоджені ворогом. Пам’ятаю, як ми разом з моїм другом Володимиром Дорошевим, у складі евакуаційної колони, вивозили людей з Печеніжчини.
Мабуть, ніколи не забуду очі тих людей. Відчай, безмежний сум, безпорадність та невизначеність – отакі емоції були на обличчях постраждалих. Складно в такі момети підібрати якісь слова розради. Так і їхали всі мовчки…», - згадує Григорій Дем’ян.
У нього перший день війни почався, як у більшості мешканців Чугуївщини. Він прокинувся від звуків вибухів.
- Але думок про виїзд із селища у мене та родини навіть не виникало. Ми всі твердо вирішили попри що залишитися вдома. З першого дня війни я на роботі. Спочатку встановлював вікна після ворожих обстрілів у закладах освіти. Потім, займався доставкою продуктів у Малинівку.
Одна поїздка за молоком мені запам’яталася назавжди. Якраз ми прямували по трасі у бік с. Старої Гнилиці, навіть не помітили, як над нами пролетів літак та скинув авіабомбу прямо на дорозі попереду нас. Тоді прийшлося швидко приймати рішення: я різко розвернув кермо та поїхав іншою дорогою за молоком. Всі пам’ятають, як навесні було скрутно з продуктами. Хочу сказати, що увесь час з нами їздив і наш керівник - начальник відділу освіти, культури, спорту та молоді Сергій Бєлов. Ми все робили разом: завантажували, розвантажували та перевозили найнеобхідніше в екстремальних умовах. Я переконаний, що тільки згуртувавшись ми зможемо здолати та пережити все.
«Мені дуже пощастило у житті. Адже маю чудову родину: люблячу дружину, чудових дітей та онуків і хорошу роботу, на якій мене цінують та поважають. Як казав один з класиків: «Людина для повноти свого життя повинна пережити бідність, кохання і війну». Тож це означає, що я життя відчув на повну», - жартує Григорій Дем’ян.
- А мрію я, як і всі, про перемогу та мирне небо на нашій рідній землі!
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
