Моя історія
Моя історія
«Нє болєйтє…»
Катерину Спіріну, мабуть, знає кожен мешканець с. Мосьпанове. Адже активіста та голова громадської організації «Наш дім Мосьпанове» і за мирних часів завжди прагнула покращити життя місцевих.
- Пам'ятаю, як 24 лютого о 5-й ранку мене розбудив дзвінок мобільного. Мені зателефонувала моя старша донька Оксана, яка на той час проживала в одному з віддалених мікрорайонів Харкова і сказала, що почалася війна! Я їй не повірила. Вийшла у двір і лише коли я побачила, як палає Чугїв, зрозуміла, що це правда. Ми з моїм чоловіком Андрієм одразу сіли в авто і поїхали у Харків за своїми донечками. Середня - Вероніка і найменша - Олександра тоді навчалися на останньому курсі у Вишах. Коли ми повним складом повернулися додому я почала міркувати, чим я можу допомогти односельцям.
На четвертий день війни окупанти зайшли в с. Граково, а це поряд з нами. Тож ми зрозуміли, що скоро вони будуть і у нас. Так і сталося. В той же день росіяни побували в селі. Я якраз була у подруги і почула постріли. Це вже потім ми дізналися, що нелюди пограбували магазин, а стріляли вони по замку на магазині, який ніяк не хотів відчинятися.
Окупанти винесли з магазину все, що змогли. Тож у селян забрали останню надію бодай щось купити. Саме цього дня загинула родина Нурулаєвих з нашого села. Подружжя та їх 18-й річний син підірвалися на міні вже на виїзді з Мосьпанового.
Волонтерство
- Я, зі своїми однодумцями: Костянтином Нємикіним, Євгенієм Погорілим, Олексієм Ковалем та родиною Косових почали волонтерити. Зв'язувалися з усіма друзями, знайомими у Харкові та інших найближчих містах аби дістати ліки та привезтти гуманітарну допомогу.
Я особисто, у броніку розвозила по хатах продукти, ліки та теплі речі. Окрім допомоги продуктами (молоко, хліб, м'ясо), яку двічі на тиждень привозили зі Старої Гнилиці.
Довідково 
Допомогу всім населеним пунктам громади організувала Малинівська селищна рада.
- Крім цього я замовляла у волонтерів найнеобхідніше. Довозили дуже довгим маршрутом. З Харкова на Чугуїв, потім доправляли вантаж до Малинівки, а звідти його перевозили в с. Стара Гнилиця. І лише коли обстріли трохи припинялися ми на тракторі забирали там гуманітарку і везли в Мосьпанове. Та й взагалі той трактор був для нас як знахідка, адже ми на ньому і евакуйовували людей.
«Нє болєйтє!»
- 29 березня в черговий раз окупанти зайшли в наше село. Ходили по хатах розпитували де наразі дислокуються ЗСУ.
Заходили і до моєї матусі Надії Пивовар.
Вона потім нам розповідала, що ніколи не відчувала такого страху. Зайшли у хату озброєні росіяни, оглянули все. Запитали її з ким вона проживає і чи часом не знає де є поблизу українські військові. Вона відповіла їм, що нічого не знає. Брати в неї було нічого, тож зрозумівши, що старенька нічого їм цікавого не розкаже зі словами «Нє болєйтє!» пішли геть.
"Коли вони заходили в перший раз, 6 березня окупанти взяли в полон старосту Мосьпанівського старостинського округу Івана Шаульського. Та протримали його добу із зв'язаними руками.
Нелюди зупинилися у місцевому ліцеї, де вони пробули чотири доби та після себе лишили купу сміття та "звільнили" навчальний заклад від усієї наявної техніки та гаджетів", - згадує Катерина Спіріна.
Волонтерство
"Ми з родиною виїхали з Мосьпанового 30 березня 2022 року. Одразу після обстрілу села з авіації. В цей день виїхала більше половини мешканців.
Потім почалася наша мандрівка. Спочатку ми виїхали до Зачепилівки, потім у Чернівці, але довго ми там не затрималися. Лише на кілька місяців ми осіли у с. Кудлаї.
Але і там я не могла не думати про своїх односельців. Мій кожен новий день починався з дзвінків друзям та знайомим, які лишилися в Мосьпановому. Я координувала всі дії через волонтерів, передавала найнеобхідніше нужденним.
Тоді найбільше тутешні потребували ліків. На той час у селі проживало понад 100 людей, переважно похилого віку.
Уявляєте у с.Мосьпанове не було світла 14 місяців. І попри все це наші односельці залишилися вдома - ось така любов до рідного краю!», - говорить Катерина Спіріна.
Наша героїня повернулася додому у вересні 2022 року. З того часу почалося її офіційне волонтерство.
- Я розвозила продукти, організовувала приїзд у село медичних бригад.
Наприкінці літа команда з Благодійного фонду «Єдність та сила» у приміщенні ліцею відкрила «островок» для дітей.
Тут зробили ремонт, завезли обладнання, іграшки та меблі.
Тож до значного похолодання бажаючі мали змогу безкоштовно відвідати «островок дитинства».
А ще влітку тут був дитячий табір. Два дні поспіль 30 дітей розважалися: грали у баскетбол та волейбол.
- Як би складно не було мої рідні завжди мене у всьому підтримували.
Вони ніколи мене не відмовляли від волонтерства попри всі ризики цієї професії .
Навпаки переконували мене, що я потрібна людям!
Мрію я про Перемогу! А ще дуже хочу аби моє рідне село якнайшвидше відновили та
сюди повернулася молодь
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
