Синдром відмінниці
Синдром відмінниці
25 травня в Україні відзначається професійне свято філологів. Тож ми вирішили вам розказати про жінку, яка пов'язала своє життя саме з філологією.
Знайомтесь – Редька Олена Миколаївна, вчителька української мови та літератури.
Олена з самого дитинства мріяла стати вчителькою, бо їй дуже подобалось пізнавати щось нове, розвивати таланти та ділитися своїми знаннями з іншими.
«Я завжди і в усьому дотримуюся свого життєвого кредо «Усе можливо, на НЕМОЖЛИВЕ треба трішки більше часу", маю, так званий, "синдром відмінниці"», - шуткує наша героїня. Адже все прагне робити на відмінно. Навіть якщо щось не вдається одразу, вона перероблює по кілька разів, поки не досягне поставленої мети.
Після 9 класу Олена Миколаївна одразу вступила до Харківського педагогічного коледжу, там отримала професію – вчитель початкових класів, зразу після коледжу - Харківський національний педагогічний університет імені Г. Сковороди, а вже згодом, в цьому ж виші здобула другу вищу освіту за спеціальністю «Методика викладання української мови та літератури у середніх та старших класах".
Свою трудову діяльність Олена Редька розпочала у Малинівській ЗОШ № 1, потрапила під скорочення, була переведена до Тернівської школи вчителем української мови та літератури.
- У Терновій я працювала недовго, адже пішла у декрет. Після декретної відпустки у мене з'явилася нагода попрацювати в рідному селищі, у ліцеї № 2 під керівництвом мудрого директора і наставника Назаренка Василя Павловича. Тут я працюю і досі. Я так сильно люблю свою роботу, що зовсім не помітила, як мій педагогічний стаж скоро сягне 30 років. У вересні святкуватиму свій маленький професійний ювілей.
- Так сталося, що мені прийшлося декілька раз змінювати роботу, займати різні посади, але тяга до вчителювання завжди змушувала мене знову і знову повертатися до школи.
Багато уваги я приділяю позакласній роботі, адже вважаю, що саме в неформальному спілкуванні діти відкривають свої душі і серця. Участь у різних конкурсах - це частинка мого життя. Нещодавно з учнями класу мали зустріч із Сергієм Жаданом - сучасним письменником, співаком, волонтером, захисником. Вражені зустріччю...
Минулого року ми з учнями розписували медові пряники для ЗСУ, які напекла Галина Бабкова, мама однієї з моїх кращих учениць.
Разом із дітьми долучилися до акції "Окопні свічки для ЗСУ". Який час, такі і потреби.
Я дуже пишаюся усіма своїми учнями, особливо тими, які наразі боронять нашу державу від ворога. На жаль, четверо хлопців з нашого ліцею загинули … Попрощатися з героями приходив увесь колектив ліцею. Це найболючіші спогади, адже в такі моменти згадуєш, як вони, ще зовсім хлопчиськами, сиділи за партами, бешкетували, весело проводили час з однолітками.
Я пам’ятаю кожного випускника, підтримую з ними теплі дружні стосунки.
Попри все, я вірю, що війна неодмінно скінчиться і ми, як і раніше, зустрінемося з учнями у затишних сучасних класах, аби пізнавати нове. Ніщо не замінить дітям живого спілкування.
А ще я дуже люблю читати. Обожнюю письменницю Ліну Костенко. ЇЇ твори я можу цитувати безкінечно.
Якісь афоризми мені допомагають пережити важкі моменти, інші – навпаки надихають.
«І все на світі треба пережити, бо кожен фініш — це по суті старт. І наперед не треба ворожити, і за минулим плакати не варт…»
Що й сказати, філологиня вона і є філологиня)
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
